Микола Леонтович

Леонтович Микола Дмитрович (В) – видатний вінницький композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог, автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору, що прославили нашу національну культуру на весь світ.

Микола Дмитрович є вихідцем із села Шершні Вінницького повіту, при чому здобув початкову музичну освіту саме у свого батька, що був віртуозом, граючи на віолончелі, скрипці, гітарі, керував хором семінаристів. А от любов до народних пісень майбутньому композиторові привила саме мати.

В подальшому освіту Леонтович здобував у Немирівській гімназії та Шаргородському початковому духовному училищі, Подільській духовній семінарії. Музичним взірцем для нього завжди були обробки Миколи Лисенка. Уже з 1899 року Леонтович почав творити, організував самодіяльний симвонічний оркестр, а в 1901 році видав перший збірник подільських пісень, які до цього моменту були відомі лише у фольклорному колі сільських жителів.

Леонтович працював і на Донбасі, проте після року діяльності через надмірну увагу поліції знову повернувся на Поділля. Саме в період проживання у Тульчині, який він покидав лише для коротких поїздок в Москву та Київ для зустрічей з Болеславом Яворським, він і пише свої найвидатніші твори, наприклад, перший варіант обробки Щедрика, який опісля ще багато разів був змінений самим композитором, допоки не дійшов до того звучання, що прославило його на весь світ. Завдяки "Щедрику" він переселяється до Києва, проте з приходом денікінців мусить знову повертатися на Поділля і продовжує творити. Восени 1920 року його хорова капела під керівництвом К. Стеценка та Павла Тичини як другого диригента відбула на гастролі, проте так і не повернулася, вже без самого Леонтовича прославивши його твори на весь світ та не ризикнувши повернутись на знедолену, захоплену в полон СРСР Україну.

На жаль, життя видатного композитора закінчилося трагічно. 23 січня 1921 року він у селі Марківка в домі власного батька був убитий агентом ВЧК Афанасієм Грищенком. Відомо про це стало лише у 1990 році, під час політики гласності. Усі відомості про смерть Леонтовича старанно приховувалися радянською владою протягом століть.

Творчі здобутки Миколи Леонтовича, на жаль, давали свої плоди уже після його смерті. Основу музичної спадщини становлять хорові мініатюри, найвідоміші з яких: "Щедрик", "Козака несуть", "Дударик", "Із-за гори сніжок летить", "Женчичок-бренчичок", "Гаю, гаю, зелен розмаю". Музична обробка Леонтовича є взагалі ювелірною роботою. Леонтович використав традиції імпровізаційності в творчості українськиї кобзарів, гармонізацію та поліфонічність.

Тематика його творів також надзвичайно різноманітна. Це обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні, хори на побутові теми, що займають значне місце у творчості Леонтовича.

Щедрик  (В) – це одна з найпопулярніших обробок, відома в усьому світі під назвою "Колядка дзвонів". Як казав Пилип Козицький, "Щедрик – то не розкладка пісні, то самоцінний твір, осяяний промінням генія, який посяде не останнє місце в світовій музичній літературі". Над цим твором Микола Леонтович працював усе життя. Перша редакція була написана ще до 1901 року, друга – в 1906-1908 роках, третя – в 1914, четверта – в 1916, остання, п'ята, в 1919 році. Виконаний "Щедрик" вперше хором Київського університету 1916 року, що принесло популярність Леонтовичу. В основу цього геніально твору покладена звичайна українська щедрівка, так звана пісня добрих побажань. В творі органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, кожен голос відіграє самостійну виражальну роль, тому пісня досягає особливої гармонійної насиченості і напруженості звучання. Виконується "Щедрик" в мінорному ладі в дуже швидкому темпі і є досить коротким.

5 жовтня 1921 року "Щедрик" вперше виконаний на концерті в Карнег Холі в Нью-Йорку. По суті, пісня стала для американців маленьким українським дивом, що швидко розійшлося по всім континентам. "Колядка дзвонів" набула надзвичайної популярності, використовувалася в рекламі, серіалах, кінофільмах, наприклад, "Гаррі Поттер", "Сам Удома", "У дзеркала два обличчя". Колядку змінюють та використовують донині в тисячах кавер-версій.  

"Щедрик", що підкорив весь світ, назівать неофіційним різдвяним гімном та виконують англійською, французькою, іспанською та багатьма різними мовами. На жаль, її українська автентичність втрачена – проте не в мелодії, а в самій історії. Якщо запитати будь-якого європейця про те, хто є автором цієй пісні, якої національності ця людина, то в більшості випадків можна почути щось про британця, американця, навіть про національну американську пісеньку, яка, звісно ж, не має до цієї країни жодного відношення.

Більше того, "Колядка дзвонів" має зовсім іншу суть, ніж наш, типово український, максимум слов'янський "Щедрик". Автентичні корені, що містяться саме в оригінальному тексті, на жаль, втрачаються.

В мотиві щедрівки всього три ноти. Наспів Микола Леонтович почув у старшого покоління, ймовірно, у батька. Існує версія, що мелодія, найперша, створена ще у 1901 році, прийшла на думку Миколі Дмитровичу тоді, коли він від різних людей почув декілька варіантів щедрівки. Ймовірно, маючи надзвичайно тонкий музичний слух на гарну пам'ять, Леонтович спробував сумістити ці варіації, розкладаючи їх для хорового співу, і саме так виникла щедрівка, яку нині знають і в Україні, і в Європі, і в далекій Америці.

Сам текст щедрівки свідчить про її прадавнє коріння. Це зараз Новий Рік святкується взимку, тоді ж першим днем нового року вважався прихід весни, про яку і сповіщала ластівка.

Про цю пташку співається і у відомій щедрівці. У багатьох слухачів автентичної мелодії виникають питання щодо причин вживання саме цієї пташки, адже ні взимку, ні в березні ніхто ластівок не бачив. Пояснити вживання можуть хіба що історики, що вивчають той період – проте багато хто зсилається на відмінності у тогочасному та сучасному кліматі.

До того ж, у слов'ян не існувало точного календаря. Система літочислення відрізнялась від нашої сучасної, багато хто стверджує, що якби пори року тривали вдвічі довше, наприклад, то і рік вважався б в два рази довшим, а не просто з видозміною погоди.

Деякі науковці вважають, що саме з прильотом ластівки і починалася весна, по ця пташка, як відомо, добре відчуває погоду і ніколи не прилетить тоді, когли ще є великий ризик замерзнути.

Отже, говорячи про описану в "Щедрику" весну, ми маємо на увазі навіть на початок березня, а середину квітня, коли дійсно цвіте вишня, що в той період заміняла нав'язану нам ялинку.

Можливо, якби не Леонтович та його спостережливість, "Щедрика" б забули. Адже, на відміну від колядок, що мають чітке релігійне значення, щедрівки легко втрачалися і залишалися відомими лише у маленьких селах.  Без Миколи Дмитровича багато українських пісень не пережили б радянське вимирання села та не змогли б дійти до нас у власному звичному для людей вигляді. Скоріше за все, українську культуру взагалі б чекало відносне забуття, що, ясна річ, відібрало б у нас ще один шанс на отримання державності.

Зірковий шлях "Щедрика" розпочався у 1914 році у Києві, де вперше виступив с хором в університеті Святого Володимира Олександр Кошець.

Леонтовича тогочасна влада оцінила, певно, це й було його смертельним приговором на майбутнє, особливо в очах радянської влади. Так, саме за дорученням Симона Петлюри хор і відправився на гастролі, з яких не мав змоги повернутися. Коли у 1922 році в легендарному Карнегі-холі відбувався перший виступ нашої хорової капели, сама Україна уже поступово здавалася на поталу Радянському Союзові.

Америка, проте, теж постаралася стерти оригінальний зміст "Щедрика".  Автор перекладу, Петро Вільховський, не зберігав суть нашої, української щедрівки, і хоча музика Леонтовича залишилася у власному незмінному вигляді, сама "Колядка дзвонів" з українськими звичаями не мала уже майже нічого спільного. Проте, можливо, це було єдиним шансом справді прославити видатний твір видатного вінничанина.

Ще більшої популярності Щедрик набув після Другої світової війни, став звучати зі сцен французьких, іспанських, британських залів. Поступово втрачалася навіть мелодія, створена Леонтовичем – можна сказати, що щедрівка поступово перетворилася у всенародну пісню.

Згодом Щедрик потрапив і на телеекрани, до речі, прославившись не лише в кінофільмах, а навіть в деяких мультфільмах. Правда, поціновувачі музики твердять, що якби Леонтович знав, де використовуватимуть творіння його рук, він би ніколи не дав на це свій дозвіл.

Дослідники цієї феноменальної пісні переконані, що шалена популярність пісні  у її простоті. Варто лише раз прослухати цю геніальну мелодію, щоб навіки запам'ятати її. А Микола Леонтович, запозичивши народний мотив "Щедрика", був справжнім умілим ювеліром, що зумів просту мелодію перетворити в справжнє диво.